У брифінгу за 100 днів у команді Повітряних сил Павло Елизаров пояснив, як перебудова малої ППО, радарами й підготовкою екіпажів впливає на ефективність протидії дронам, зокрема «Шахедам».
Павло Елизаров, заступник командувача Повітряних сил, у розмові розповів, що масштабні зміни в підходах до малої ППО вже дали вимірюваний ефект — зокрема, в окремих підрозділах за рік не збили жодного «Шахеда», а також навели приклади різної результативності між екіпажами.
Під час інтерв’ю Елизаров описав логіку переходу від «просто збивати, коли виходить» до системного контролю: чи саме «заходить» ціль, чи виходить, і чому.. Його ключовий меседж простий і водночас неприємний для тих, хто звик працювати за інерцією: якщо цілі пройшли повз і не влучили — це не означає, що робота виконана.. У новій моделі фокус зміщено на траєкторії, контроль за подіями та постійний аналіз помилок.
Зміна підходу: контроль «зайшло-вийшло»
Важливою частиною перебудови стала робота з радарними полями.. Елизаров описав, що іноді групи або оператори самовільно обирали місця розгортання — «там мені зручно».. У новій системі, за його словами, радари мають діяти за більш впорядкованою логікою та переміщатися залежно від того, що вже відбувалося під час попередніх прольотів.. По суті, йдеться про перехід до процесного управління, де рішення не тримаються лише на звичці чи комфорті конкретної ділянки.
Крім того, заступник командувача підкреслив: малу ППО не можна розглядати як «доведення до фронту залишків».. Він говорить про проблему організаційної спадкоємності — коли відповідальність за прикриття передавали з одного підпорядкування в інше, і керівним структурам доводилося діяти в умовах, де важелі управління не завжди були повними.. В його метафорі керування нагадує ситуацію з рестораном: комусь доручають «забезпечити офіціантів», але не створюють реальної свободи керувати ресурсом так, як потрібно.
Людський фактор і приклад різної результативності
Це не виглядає як «випадковість» або суто статистична похибка — Елизаров напряму пов’язує різницю з якістю підготовки та організацією.. Він наполягає: навіть за дефіциту ресурсів людський потенціал уже є, але його треба структурно використати — з аналізом, навчанням і швидким виправленням слабких ланок.. Водночас він відкидає спрощення «потрібні просто ще люди»: за його логікою, питання в тому, куди саме їх залучити, як організувати процес і які вимоги ставити до результату.
За словами Елизарова, в управлінні малої ППО виникає відчуття «машини без педалей», коли люди розуміють, що робити, але немає важеля, щоб змусити систему рухатися швидше й точніше.. Він порівнює це з досвідом Lasar’s Group, де, за його оцінкою, команда була зібрана з правильних людей і не вимагала постійного «підкручування» ззовні.
Де «мала ППО» спрацьовує: радар, дрон-перехопник і підготовка
Він назвав три ключові елементи для ефективності дронів-перехоплювачів: радарне забезпечення, якість самого дрона та якість підготовки пілота.. Без радарів, пояснює заступник командувача, дрону доводиться «літати в темряві», що робить рішення дорогим і неефективним.. Водночас за його описом, перехоплювачі еволюціонують: швидкість, яку він назвав, зростає, а за характеристиками такі рішення дедалі більше нагадують крилаті ракети.
При цьому Елизаров окреслив і власну професійну симпатію: він більше довіряє ракетам малої дальності, хоча сам за походженням і діяльністю пов’язаний із дроновою сферою. Утім, для нього важливий не «тренд» і не бренд технології, а результат і здатність швидко адаптуватися.
В контексті більш широкої картини війни це особливо помітно: якщо атакуючі системи змінюються, то оборона не може залишатися вчорашньою. Тому перебудова малого сегмента ППО — це не лише про закупівлі. Це про процеси, обмін сигналами, дисципліну прийняття рішень і вимоги до підготовки людей.
Показово, що Елизаров говорить і про «метаболізм» системи — прискорення реакції, коли інновації не зависають на рівні розмов, а переходять у практику.. Водночас він визнає: одна справа — зупиняти атаку, інша — повертати території.. Навіть найкраща динаміка оборони, за його логікою, не замінює інших складових війни.
Найпрактичніший наслідок для людей на передовій — менше «сліпих зон» і більше відповідальності за конкретні етапи маршруту: виявлення, рішення, виконання та аналіз.. Коли в моделі оцінки перестають рахувати лише факти влучань, а починають рахувати проходження цілей, система отримує шанс не повторювати ті самі помилки.. А це, в умовах дефіциту часу й ресурсів, може бути одним із небагатьох шляхів підвищувати ефективність без нескінченного розширення.