З понад трьохсот екіпажів Повітряних сил: Єлізаров назвав цифри по «Шахедах»
Заступник командувача ПС Павло Єлізаров розповів про реформування малої ППО, контроль підльотів «Шахедів» і головну проблему — не лише ресурси, а ефективні команди.
Павло Єлізаров, заступник командувача Повітряних сил, говорить про малу протиповітряну оборону без прикрас: важливі не гучні звіти, а системність і швидкість рішень.
У центрі його інтерв’ю — конкретні цифри з роботи екіпажів.. За словами Єлізарова, із понад трьохсот екіпажів Повітряних сил 66 збили за рік більше ніж 10 «Шахедів».. Водночас 170 екіпажів за цей період не збили жодного.. Формулювання звучить різко, але логіка за ним проста: якщо система не дає результату, відповідальність не можна перекладати тільки на нестачу людей чи “вдачу”.
На початку 2026 року Єлізарова призначили заступником командувача Повітряних сил із фокусом на розвиток малої ППО та протидію дронам.. Внутрішній контекст змін у системі оборонного управління, які він описує, зводиться до того, що потрібно “налаштувати двигун”: без процесів, координації та зрозумілих ролей ефективність розсипається навіть там, де є професіонали.
Одна з ключових тез — проблема була не лише в вогневих можливостях.. Єлізаров говорить, що підхід до захисту часто будувався “по залишковому принципу”: у фокусі уявно був головний фронт, але другий фронт — наш повітряний простір — лишався менш керованим.. Він пояснює це кадровими та організаційними перекосами: підрозділи могли бути створені в одному роді військ, а потім передані в управління Повітряним силам, і фактично виходило так, що змінювати командирів або перебудовувати процеси доводилося “через домовленості”, а не через нормальну вертикаль.
За його словами, за перші два місяці вдалося визначити саму проблему — не на рівні відчуттів, а через розбір, що саме “ламається” під час роботи.. Далі змінили концепцію оцінювання подій: якщо раніше в областях орієнтувалися на просту формулу “не вдарило по мені — добре”, то тепер рахують і контроль вхідних/вихідних траєкторій.. Аналіз радарних полів має зменшити ситуації, коли групи приймають рішення на власний розсуд, а радари мають стояти за логікою та переміщатися залежно від того, що було після попередніх прильотів.
Питання “що збиває” «Шахеди» Єлізаров розкладає не на один “чарівний засіб”, а на систему.. Дрони-перехоплювачі, за його словами, можуть бути ефективними й економними, але працюють лише за наявності трьох речей: радарів, якості самого дрона та якості підготовки пілота.. Він також підкреслює темп розвитку: швидкість перехоплювачів еволюціонує, і за своїми характеристиками вони рухаються до рівня, який наближує їхню роль до крилатих ракет.. Водночас особисто він каже, що більше вірить у ракети малої дальності — але наголошує: без комплексності це не дасть стабільного результату.
У відповідях про головну проблему української ППО звучить розмежування на “велику” і “малую”.. У першій є кваліфіковані люди зі спеціальною освітою, яку складно отримати без війни.. У другій, що бореться з “Шахедами”, не вистачає структурованості та системності — саме тому її треба “наводити порядок”, а не просто нарощувати кількість ресурсів.. За цією логікою ефективність — не лише про закупівлі, а про те, як організовано роботу й хто ухвалює рішення.
Окремо Єлізаров говорить про людський фактор у дуже конкретній формі: йому важливо не те, скільки людей є в системі, а як сформована команда.. Він використовує метафору “машини без педалей”: знати, що робити, і розуміти куди їхати — ще не означає мати інструмент, який дозволяє натиснути й довести дію до результату.. У Lasar’s Group, за його словами, команда була злагодженою, і процеси працювали, бо люди “на своїх місцях” реагували швидко та самостійно.. Тепер подібний підхід мають перенести у командування малої ППО — через підбір якісних людей, які не потребують постійного контролю.
Цікавим є й акцент на тому, чому не можна просто копіювати чужі моделі.. Згадка про “купіл” проти дронів — не про красиву назву.. Єлізаров каже: Україні доведеться створювати систему з підручних засобів, бо територія велика, а фінансова модель “як у когось” не витримується ні фізично, ні бюджетно.. У його формулюваннях “Шахед” подається як настирливий тип загрози, і протидія має бути такою ж наполегливою та контрольованою.
У підсумку він пов’язує безпеку на фронті з ефективністю використання ресурсів.. Його аргумент: мобілізовані люди вже є, але їх потрібно структурувати й аналізувати, а не просто вимагати нових “пачок” персоналу.. Саме тому він наводить приклад зі статистики екіпажів і пояснює, що різниця в результатах між групами може бути радикальною — аж до повної відсутності збиттів у великій частині підрозділів.
Розмірковуючи про ширший перебіг війни, Єлізаров робить ставку на адаптивність і темп впровадження технологій.. Він порівнює дрони з “піцою, яку треба доставити за 15 хвилин”, а не з картоплею, яку можна викопати й використати пізніше.. Сенс у логістиці й плануванні: якщо закупівлі розходяться із потребами на місцях, частина можливостей лежить без застосування, тоді як інші підрозділи кажуть, що “нема чим працювати”.
Для майбутнього, за логікою Єлізарова, виграє той, хто швидше думає й краще організовує систему, а не той, хто просто має більше людей.. І саме тому реформа малої ППО для нього — це не одноразовий “переозброєний” крок, а безперервна робота з командами, радарною логікою, підготовкою операторів і дисципліною контролю результатів.